30 вересня 2016 року набули чинності прийняті Верховною Радою України 2 серпня 2016 року зміни в законодавство, які в суспільстві і в юридичному середовищі охрестили «Судової реформою», а саме:
Юрист ЮК «Правое дело» Артем Іпатов переконаний: документи прийняті Верховною Радою поспішно і містять певні «дірки». Тепер оновленим українському правосуддю і законодавцям доведеться терміново вигадувати способи їх усунення.
Отже, Артем Іпатов пояснює, з якими проблемами і законодавчими «дірками» зіткнулося юридична спільнота після вступу в силу судової реформи:
Відповідно до нового Закону про судоустрій і статус суддів, господарськими судами першої інстанції стають окружні господарські суди. Як це буде реалізовано на практиці і якими будуть округу - поки ще загадка. Згідно з положеннями нового Закону, всі районні, міжрайонні, районні в містах, міські, міськрайонні та апеляційні суди будуть продовжувати діяти до тих пір, поки не створять місцеві окружні та апеляційні суди. АЛЕ! У документі ні слова не сказано про господарські судові органи.
Тобто, з 30 вересня в Україні існують обласні господарські суди, які, якщо строго дотримуватися букви закону, не мають повноважень для розгляду справ. Яким же чином має відбуватися судочинство в господарському процесі до створення окружних судів? І чи не будуть винесені такими судами рішення суперечитиме статті 6 Європейської конвенції з прав людини? Адже, згідно з нею, право на справедливий суд включає в себе і правомочність суду на розгляд тієї чи іншої справи. Практика ЄСПЛ показує, що скарги подані через відсутність у органу прав розглядати справу, мають хороші шанси бути задоволеними.
Закон 1 401 вніс зміни в ст. 124 Конституції України, згідно з якою раніше передбачалося два інститути, що дозволяють громадськості брати участь в судочинстві:
У новій версії ст. 124 Конституції немає інституту народних засідателів. АЛЕ як же могли забути про Цивільно-процесуальний кодекс? ЦПК передбачає, що певна категорія справ повинна розглядатися за участю саме народних засідателів.
До таких випадків відносяться справи про усиновлення, визнання людини безвісно відсутньою або оголошення її померлою, про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку тощо
Таким чином, жодна справа з цієї великої категорії не може бути розглянуто через розбіжності в законодавстві. Вже сьогодні багато справ відкладаються і не слухаються взагалі, інакше результати таких слухань просто будуть визнані незаконними.
Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу, прокуратура здійснює підтримання державного обвинувачення в суді. У КПК все залишилося як і раніше, однак тепер Конституція (в редакції Закону 1401) говорить, що прокуратура в суді підтримує сторону не державного, а публічного обвинувачення. Трохи інша термінологія - а сенс змінюється кардинально.
Протиріччя не дає спокою правознавців: як допускати в справу прокурора, який підтримує по КПК державне обвинувачення, якщо Конституція в її новій редакції не уповноважує прокуратуру підтримувати державне обвинувачення, а виключно публічне? Чи будуть законними рішення судів у кримінальних справах у такому випадку? Як на це подивиться ЄСПЛ у разі, якщо до нього надійде скарга, яка грунтується на незаконність державного обвинувачення прокуратурою?
І це тільки основні «діри» в Законах 1401 і 1402. І плюс все на тлі звернення Пленуму Верховного суду до Конституційного суду про визнання незаконною судової реформи, масового звільнення «старих» суддів і неможливості призначити нових. Уже є випадки, коли в окремих судах взагалі немає жодного повноважного судді, а в багатьох судах відсоток укомплектованості падає за 50%.
У будь-якому випадку, чи діятиме нова судова реформа і які будуть її результати, покаже тільки час.